Захист ідентичності на майдані: Переосмислення українського Євромайдану та Антимайдану

Анотація

З 2008 року масові протести в усьому світі виходили на вулиці та привертали увагу світової громадськості. Підживлені цифровими медіа й народним невдоволенням економічними кризами, корумпованими урядами та демократичними інституціями, які не виправдали сподівань, ці рухи майданів, як назвав їх Паоло Джербаудо, становлять нову форму народного опору. Від Туніса й Каїра до Мадрида, Стамбула та Волл-стріт ці протести передбачають зайняття майдану й об’єднання націй проти тиранічного правління та несправедливих політичних і економічних систем. Вони породжують нові форми суспільної організації, нові форми активізму та нові колективні ідентичності, які промовляють від імені нації. Марк Байссінгер, який називає такі рухи міськими громадянськими революціями, стверджує, що ці протести здатні мобілізувати опозицію до репресивних режимів від імені нації. Учасники займають громадські площі поблизу ключових центрів державної влади й тиснуть на режими, змушуючи їх до краху або значних поступок. З кінця холодної війни ці революційні рухи стали частішими й успішнішими, про що свідчать кольорові революції у Східній Європі та Арабська весна. Проте навіть успішні міські громадянські революції не спроможні перетворити політичні системи й розв’язати проблеми, які спочатку їх спричинили.