Війна Росії проти України: аналіз ситуації восени
2026 року
Девід Р. Марплз
Заслужений професор Альбертського університету та науковий співробітник Канадського інституту
українських студій
Вступ
Стежити за повідомленнями медіа про ситуацію на фронті буває непросто. Повідомлення
швидко змінюються: від неминучої поразки України до описів вирішального перелому,
який приведе до краху російської армії і, можливо, кінця режиму Путіна після понад чверті
століття його правління. До жовтня 2026 року картина знову змінилася після рішення
Дональда Дж. Трампа скасувати санкції проти Росії, імпортувати російське дизельне пальне
та обговорювати розв’язання війни в партнерстві з Росією і, можливо, Китаєм. Ситуація
стає дедалі напруженішою та складнішою, а осінь позначилася масштабними російськими
атаками на українські міста, особливо Київ, тоді як затяжна війна на Донбасі вступає вже у
свій чотирнадцятий рік.
Етапи вторгнення
Війну можна поділити на етапи. Першим була невдала спроба захопити Київ і усунути
Володимира Зеленського з посади президента, а також ліквідувати те, що Росія називала
«неонацистським режимом» у Києві. Російське вторгнення з території Білорусі було погано
сплановане й завершилося цілковитим провалом, значною мірою через помилковий розрахунок
Путіна на те, що його армію зустрічатимуть прихильно.
Після цього росіяни повернулися до логічнішого варіанта: скористатися слабкістю України
у східних областях – Донецькій та Луганській, одночасно намагаючись просунути свої війська
з Криму на північ, у Херсонську та Запорізьку області.
До початку широкомасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Путін визнав незалежність
так званих Донецької та Луганської народних республік – двох сепаратистських режимів під
напіввійськовим управлінням, які існували з весни 2014 року. Хоча Росія допомагала цим
режимам виживати, постачаючи зброю та безпосередньо втручаючись військовою силою,
до того часу вона не визнавала їхньої незалежності. Натомість вона дотримувалася варіанта
федералізованої України, в якій Донецьк і Луганськ мали б повну автономію, – поступки, на
яку пішов колишній президент Петро Порошенко через кілька місяців після мінської зустрічі
в березні 2015 року.
Порошенко поступився під надзвичайно сильним тиском після військових поразок під
Іловайськом і Дебальцевим, а Верховна Рада України відмовилася ратифікувати це рішення.
Фактично Росія анексувала окуповані нею частини двох областей. На цьому ранньому
етапі вторгнення її війська складалися переважно з вихідців з етнічних республік федерації,
недосвідчених і часто жорстоких. У передмістях Києва відбулося кілька масових убивств
цивільних. Показово, що російське керівництво невдовзі нагородило причетних до них.
Під керівництвом свого першого головнокомандувача в цій війні, генерала Валерія
Залужного, Україна впродовж наступних місяців змогла повернути низку територій, зокрема
в Харківській області, а також місто Херсон. Після цього російська сторона закріпилася за
оборонними укріпленнями з потужними мінними загородженнями, і війна перетворилася на
війну на виснаження.
Випуск 1/2026: Чи щось пішло не так в Україні?
Український форум: У пошуках центру – між «русским миром» та українським ультранаціоналізмом
184
Девід Р. Марплз

Росіяни проводили численні наступальні операції, зрівнюючи міста із землею, а обидві
сторони зазнавали важких втрат. Зеленський звертався до Сполучених Штатів, Європейського
Союзу та Великої Британії по допомогу зброєю. Певний час Росія цілковито контролювала
повітряний простір і безкарно бомбардувала міста й енергетичні об’єкти.
Посередництво та заколот
Різні спроби досягти миру за посередництва президента США Трампа, а також Китаю й
Туреччини завершилися невдачею. Росія наполягала на збереженні за собою окупованих
територій, додавши вимогу, щоб за будь-якою угодою до її складу увійшла вся Донецька
область. Росія нині окупує 89 відсотків її території, але Україна укріпила міста Краматорськ і
Слов’янськ, які залишаються під її контролем.
Росія також пережила внутрішній заколот 2023 року на чолі з Євгенієм Пригожиним,
спрямований проти того, що він вважав некомпетентністю військових керівників Шойгу та
Герасимова, готових жертвувати тисячами військових заради незначних здобутків. Заколот
призвів до нетривалої окупації міста Ростова Пригожиним і найманцями підрозділу «Вагнер».
Саме Пригожин відіграв головну роль в успішному захопленні міста Бахмут, поповнивши
свою армію завдяки вербуванню ув’язнених із колоній суворого режиму, яким обіцяли
скасувати вироки, якщо вони переживуть шестимісячну службу в російській армії. Під час
цього процесу в’язнів позбавляли контактів із родинами й адвокатами та вивозили в Україну
без документів, що посвідчують особу, повністю віддаючи їх під владу підрозділу «Вагнер».
Однак Пригожин, олігарх, найбільше відомий своїми ресторанами та сайтом у соціальних
мережах, ніколи не заперечував керівництва свого близького друга Путіна. Від наступу на
Москву відмовилися, а його сили розійшлися, переважно перебравшись до Білорусі, де
союзник Путіна Олександр Лукашенко дозволив їм розміститися в покинутому військовому
таборі. Удаване помилування виявилося нетривалим. Пригожин та інші керівники підрозділу
«Вагнер» через кілька тижнів загинули в авіакатастрофі, ймовірно, внаслідок вибуху бомби
на борту.
У серпні 2024 року, намагаючись протидіяти російському просуванню, Україна перекинула
частину своєї армії з Донбасу і ввійшла до Курської області. Після захоплення близько тисячі
квадратних кілометрів території наступ зупинився, і росіяни змогли повернути захоплені
населені пункти за допомогою приблизно 10 000 військових із Північної Кореї. Можна
стверджувати, що невдала відволікальна операція дала Росії змогу просунутися до ключового
міста Покровська, хоча серед аналітиків немає згоди щодо відносного успіху чи невдачі цієї
кампанії.
Проте здавалося, що Україна близька до поразки. Американці, які із січня 2025 року
перебували під керівництвом Трампа під час його другого президентського терміну, припинили
постачання зброї Україні після катастрофічної зустрічі із Зеленським у Білому домі, яка набула
широкого розголосу в медіа. Трамп і віце-президент Дж. Д. Венс звинуватили українського
лідера в невдячності та випровадили українську делегацію з Білого дому ще до того, як вона
встигла сісти за обід.
Війна дронів
Обидві сторони вдалися до війни дронів, яка стає дедалі технологічнішою. Після рішення
Дональда Трампа припинити військову допомогу Україні Зеленський міг ігнорувати попередні
вказівки не бомбардувати російську територію. У міру того як дрони ставали ефективнішими,
він наказав військовим спрямовувати сотні з них на ураження російських енергетичних
об’єктів, зокрема поблизу Санкт-Петербурга та Москви.
Ці атаки не спричиняли значних втрат серед цивільних, проте створювали серйозні
Випуск 1/2026: Чи щось пішло не так в Україні?
Український форум: У пошуках центру – між «русским миром» та українським ультранаціоналізмом
185
Девід Р. Марплз

проблеми для російського нафтовидобутку, призводили до закриття аеропортів і робили війну
частиною життя мешканців двох найбільших міст Росії. У відповідь Росія здійснювала ще
руйнівніші атаки на Київ і Харків, застосовуючи крилаті ракети та інше озброєння.
До весни 2026 року ймовірність цілковитої перемоги Росії зменшилася. Європейці,
Велика Британія та Канада були готові надати більшу військову допомогу Україні, частково
під впливом невтомних поїздок і виступів Зеленського, а також невдоволення політикою
адміністрації Трампа – «мир за будь-яку ціну». Заміна США європейцями в ролі головного
військового союзника дозволила Україні продовжувати боротьбу, але також відсунула
перспективу перемоги через недостатню військову присутність Європи.
Україна перед ультраправими дилемами
Україну також обтяжують проблеми, серед яких корупція на найвищих щаблях влади,
примусовий призов для підтримання чисельності армії, часті відключення електроенергії в
містах і посилення впливу ультраправих політичних поглядів у деяких частинах війська. Хоча
російська риторика про встановлення неонацистського режиму 2014 року надумана, існує
чимало свідчень підтримки ультраправих, передусім тому, що антиросійські «герої» минулого
походять переважно з епохи Другої світової війни.
У цьому Зеленський наслідував практику попередніх президентів Віктора Ющенка (2005-
2010) і Петра Порошенка (2014-2019), героїзуючи націоналістичних лідерів 1930-х і 1940-х
років, насамперед Степана Бандеру та Романа Шухевича, керівників Організації українських
націоналістів (ОУН-Б) і Української повстанської армії (УПА). Обох лідерів увічнили в так
званих декомунізаційних законах 2015 року та через уславлення «борців за Україну у ХХ
столітті».
Під час нинішньої війни Бандера отримав культовий статус: його шанує військове
керівництво, його ім’я носять вулиці міст центральної та неокупованої східної України, і
навіть Закарпаття. Колишній головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний
сфотографувався перед портретом Бандери у виразно шанобливій позі. Залужний також
призначив Дмитра Яроша, засновника «Правого сектору», своїм особистим радником 2021
року, після свого призначення головнокомандувачем.
Однак найновіша суперечка пов’язана з рішенням Зеленського назвати військовий підрозділ
на честь «героїв УПА». Польща розглядає УПА майже винятково крізь призму Волинської
різанини 1943 року, коли УПА-Північ убила понад 60 000 польських цивільних у ході етнічної
чистки, яка поширилася і на Східну Галичину. Натомість українське керівництво бачить в
УПА силу, що боролася за незалежність України, ведучи партизанську війну проти радянських
сил у 1944-1953 роках.
Це рішення обурило президента Польщі Кароля Навроцького, який невдовзі скасував
нагородження Зеленського орденом Білого Орла – найвищою польською відзнакою, яку той
отримав 2023 року. Суперечка, що розгортається, загрожує тісному союзу між Польщею та
Україною, який склався після початку широкомасштабного російського вторгнення 2022 року.
Нині в Польщі живе близько 1,7 мільйона українських вигнанців, які значною мірою залежать
від підтримки польського уряду. Зеленський давно виходить із того, що українці захищають
Польщу та ЄС від потенційного російського нападу. До того ж позиція Навроцького дещо
однобічна, оскільки ігнорує складні відносини між Польщею та її великою українською
меншиною в міжвоєнний період.
Ситуація наприкінці червня 2026 року
Україна втратила мільйони людей унаслідок виїзду за кордон і військових втрат та залежить від
щедрості союзників у покритті своїх дедалі більших боргів. У політичному плані її президент
Девід Р. Марплз186
Український форум: У пошуках центру – між «русским миром» та українським ультранаціоналізмом
Випуск 1/2026: Чи щось пішло не так в Україні?

перебуває при владі вже восьмий рік, відмовляючись проводити нові вибори, поки діє воєнний
стан. Він залишається популярним, із підтримкою близько 65 відсотків, але тільки близько 20%
опитаних проголосували б за нього, якби він балотувався на другий термін. Звідси висновок:
більшість виборців вважають Зеленського найефективнішим лідером воєнного часу, але не
обов’язково підтримали б його в мирний час.
За даними Центру економічної стратегії, близько 5,6 мільйона українців нині перебувають
у вигнанні через війну; з них приблизно 4 мільйони виїхали через західний кордон. Ці втрати
посилюють помітний демографічний спад, який спостерігається з початку 1990-х років, а
сьогодні смертність перевищує народжуваність більш ніж утричі. Родини потерпають від
розлуки – чоловікам призовного віку не дозволяють виїжджати разом із сім’ями, – а також
свідомо вирішують більше не мати дітей.
Водночас на військовому фронті Україна досягає певних невеликих успіхів і позбавила
Крим значення російської військово-морської бази. Навіть Чорне море більше не безпечне
для російських кораблів. Дедалі більша впевненість Зеленського відобразилась в його
саркастичному листі до Путіна, а також у повідомленні, яким він «дозволяє» росіянам
провести парад до Дня перемоги в Москві 9 травня 2026 року. Він продемонстрував неабияку
політичну майстерність, поєднану з надзвичайною витривалістю, та вміння переконувати
лідерів ЄС підтримувати українську справу.
Хоча новий угорський лідер Петер Мадяр заявив, що вступ України до Європейського Союзу
не повинен бути пріоритетним перед вступом балканських країн, відхід його попередника
Віктора Орбана згуртував союз ЄС. Перемога Нікола Пашиняна на виборах у Вірменії 7
червня 2026 року зірвала російські спроби привести до влади поступливішого кандидата
Самвела Карапетяна. Вірменські вибори засвідчили нездатність Росії зберегти свої позиції у
світовій політиці. Серед сусідів ЄС її єдиним надійним союзником залишається Білорусь, але
навіть там ситуація нестабільна.
Білорусь як частина російського військового командування
Лідер Білорусі Олександр Лукашенко нещодавно перепросив за свої різкі висловлювання про
Зеленського після зустрічі останнього з лідером опозиції у вигнанні Світланою Тихановською.
У лютому Зеленський запровадив санкції проти Лукашенка та його уряду за допомогу Росії.
У червні 2026 року він дав Лукашенкові шість днів, щоб прибрати ретрансляційні станції на
кордоні з Україною, які, за його словами, використовували для наведення російських дронів
на цілі, однією з яких був монастир Києво-Печерська лавра.
Занепокоєння Лукашенка має дві причини. По-перше, російський тиск може змусити
Білорусь вступити у війну, відправивши свою армію в Україну; по-друге, білоруські
нафтопереробні заводи можуть стати законною ціллю для українських дронів, якщо Росія
використовуватиме їх для ведення війни. Білоруський експорт нафтопродуктів і дизельного
пального до Росії у травні 2026 року зріс у геометричній прогресії, поставивши Мінськ у
безвихідне становище. З одного боку, він полегшував дефіцит у Росії, а з іншого – позбавляв
мінський режим можливості експортувати нафтопродукти до Європи для поповнення
валютних резервів.
На час написання статті західні аналітики та білоруські аналітики у вигнанні активно
обговорювали можливість війни між Україною та Білоруссю. Серед білорусів у вигнанні
немає згоди щодо користі такого конфлікту. Хоча така війна могла б покласти край 32-річній
диктатурі Лукашенка, вона могла б також безпосередньо призвести до російської анексії та
цілковитого контролю над меншою сусідньою державою. Втім, видається очевидним, що
агресивна позиція Зеленського відображала переконання в тому, що співвідношення сил у
регіоні змінилося на користь України.
Девід Р. Марплз187
Український форум: У пошуках центру – між «русским миром» та українським ультранаціоналізмом
Випуск 1/2026: Чи щось пішло не так в Україні?

Лукашенко залишався відкритим до спроб США налагодити відносини з Мінськом, які
привели до звільнення частини політичних в’язнів і послаблення американських санкцій проти
Білорусі. Трамп запропонував Лукашенкові так звану «Велику угоду», зміст якої залишається
предметом здогадів. Білоруський режим також долучили до трампівської «Ради миру».
Близько п’ятисот політичних в’язнів звільнили 2025 року після поїздок американського
посланця Джона Коула до Білорусі та його зустрічей із білоруським керівництвом. Ці зустрічі
вивели Білорусь з ізоляції, а Сполучені Штати скасували санкції проти білоруської калійної
компанії – найприбутковішого підприємства країни, – а також її національної авіакомпанії
«Белавіа». Однак заявлений успіх таких місій викликає багато застережень.
По-перше, за той самий рік режим ув’язнив майже стільки ж нових людей, тож звільнення
мали символічний характер і не свідчили про пом’якшення політики мінського режиму.
По-друге, за винятком останніх груп звільнених, в’язнів депортували до Литви, Польщі та
України, не дозволяючи їм повернутися до своїх домівок і родин. Часто їх звільняли без
особистих документів, зокрема паспортів, і вони повністю залежали від доброзичливості
держав, які їх приймали. По-третє, сам Коул не фахівець із Східної Європи й, схоже, мало
знає про історію, культуру та мови країн, залучених до російського вторгнення. По суті, він
давній приятель Трампа з бізнесу нерухомості, мільярдер віком за вісімдесят, який цілком
готовий ставати на бік Лукашенка й засуджувати європейців за санкції, що перешкоджають
відновленню білоруської економіки.
Росія обережно, а подекуди й вороже ставиться до таких спроб зближення, які можуть
відхилити Білорусь від її пильно контрольованого курсу, особливо тепер, коли вона розмістила
на білоруській території ракети «Орешник» і тактичну ядерну зброю. Якщо Зеленський
здійснить свою погрозу й атакує білоруські ретрансляційні станції, Росія, ймовірно,
безпосередньо анексує Білорусь і покладе край її незалежності.
Висновок
Можливості Путіна видаються обмеженими. Війна, яку він розпочав 2022 року, перетворилася
на тягар. Хоча вона не призведе до негайного економічного краху, важкі військові втрати й
втрати в енергетиці, яких зазнала Росія, переважають її незначні територіальні здобутки за
останні чотири роки.
Її економіка потерпає від нестачі робочої сили та «відсутності доступу до критично
важливого імпорту», як зазначено в червневому звіті Кільського інституту за 2026 рік. Санкції
мають серйозний вплив, інфляція зростає. Залежність Росії від Китаю в зовнішній торгівлі
змінила світове співвідношення сил у світі поза США на користь комуністичного партнера.
Китай надавав російській армії приховану військову допомогу, не беручи на себе зобов’язань
щодо її цілей, – нібито для того, щоб запобігти військовій поразці Росії, а не для окупації
України. Крім того, він підтримував тісні торговельні та дипломатичні відносини з Україною.
«Спеціальна військова операція» зазнала невдачі, а війна, яка прийшла їй на зміну, видається
шляхом у нікуди, без короткострокових перспектив перемоги чи навіть значного просування
російської армії. З іншого боку, відносини між адміністрацією Трампа та режимом Путіна
стали значно тіснішими. 19 жовтня Reuters повідомив, що Путін запропонував тристоронній
саміт із Трампом і Сі Цзіньпіном, щоб покласти край війні в Україні на вигідних для Росії
умовах. Трамп, вочевидь, заявив про готовність узяти участь у такій зустрічі, попри те що
Україна не брала б участі в обговореннях. Не брав би в них участі і Європейський Союз, який
надає Україні найбільшу підтримку з того часу, як Сполучені Штати припинили всю військову
допомогу Україні.
На час написання статті невідомо, чи відбудеться така зустріч, але вона позбавила б Україну
голосу у визначенні власного майбутнього. Участь Китаю схилила б шальки терезів на користь
Випуск 1/2026: Чи щось пішло не так в Україні?
Український форум: У пошуках центру – між «русским миром» та українським ультранаціоналізмом
188
Девід Р. Марплз

Росії. Тим часом Україна наближається до чергової зими з неминучою паливною кризою та
цілодобовими нальотами на Київ й інші російські цілі. Трамп засуджує Україну й пояснює
зростання цін на бензин ударами українських дронів по російських енергетичних об’єктах.
Він заявив, що Україні «слід обрати нового президента». Хоча позиція Трампа завжди була
непослідовною, це тривожний розвиток подій.
Випуск 1/2026: Чи щось пішло не так в Україні?
Український форум: У пошуках центру – між «русским миром» та українським ультранаціоналізмом
189
Девід Р. Марплз