Захист ідентичності на майдані: Переосмислення
українського Євромайдану та Антимайдану
Вільям Джей Ріш, Коледж Джорджії, Мілледжвілл, штат Джорджія, Сполучені Штати
З 2008 року масові протести в усьому світі виходили на вулиці та привертали увагу світової
громадськості. Підживлені цифровими медіа й народним невдоволенням економічними кри-
зами, корумпованими урядами та демократичними інституціями, які не виправдали сподівань,
ці рухи майданів, як назвав їх Паоло Джербаудо, становлять нову форму народного опору.
Від Туніса й Каїра до Мадрида, Стамбула та Волл-стріт ці протести передбачають зайняття
майдану й об’єднання націй проти тиранічного правління та несправедливих політичних і
економічних систем. Вони породжують нові форми суспільної організації, нові форми акти-
візму та нові колективні ідентичності, які промовляють від імені нації.
1
Марк Байссінгер, який
називає такі рухи міськими громадянськими революціями, стверджує, що ці протести здатні
мобілізувати опозицію до репресивних режимів від імені нації. Учасники займають громад-
ські площі поблизу ключових центрів державної влади й тиснуть на режими, змушуючи їх до
краху або значних поступок. З кінця холодної війни ці революційні рухи стали частішими й
успішнішими, про що свідчать кольорові революції у Східній Європі та Арабська весна. Про-
те навіть успішні міські громадянські революції не спроможні перетворити політичні системи
й розв’язати проблеми, які спочатку їх спричинили.
2

У цій статті розглядаються нові ідентичності, сформовані в майданних рухах в Україні.
Приклади взято з моєї нової книжки «Український Євромайдан: від революційної ейфорії до
божевілля війни».
3
З листопада 2013 до травня 2014 року український Євромайдан та його
протилежність – Антимайдан – становили майданні рухи, породжені цифровими медіа й на-
родним невдоволенням економічною несправедливістю та урядовою корупцією. Проте фор-
мування нових ідентичностей на майдані відбувалося по-різному. Два протестні рухи вступи-
ли в боротьбу за національну ідентичність України. Зрештою це призвело до того, що обидва
рухи не змогли суттєво перетворити політичні системи чи відповісти на соціально-економічні
претензії звичайних громадян.
У статті обстоюється думка, що існували два різні бачення майбутнього України, які впли-
вали на те, як громадяни сприймали себе членами нації. Для Євромайдану Україна повинна
була стати європейською нацією та частиною західної цивілізації, віддаляючись від радян-
ського минулого й російського впливу. Учасники Антимайдану не обов’язково заперечували
існування України як нації, хоча дехто наполягав, що Україна, Росія та Білорусь становлять
одну націю братніх народів. Вони поділяли громадянський націоналізм радянської України, де
українців об’єднувала територія, а не мова чи культура, і де необхідно було зберегти економіч-
ні, сімейні та культурні зв’язки з Росією. Для Антимайдану Україна була культурно й етнічно
різноманітною державою, відмінності якої слід поважати, перетворивши її на федерацію. Для
Євромайдану Україна повинна була залишитися унітарною державою, хоча й із децентралізо-
1 Gerbaudo, Paulo Gerbaudo, The Mask and the Flag: Populism, Citizenism and Global Protest
(Oxford and New York: Oxford University Press, 2017); Paulo Gerbaudo, Tweets and the Streets: Social
Media and Contemporary Activism (London: Pluto Press, 2012).
2 Mark Beissinger, The Revolutionary City: Urbanization and the Global Transformation of
Rebellion (Princeton: Princeton University Press, 2022).
3 William Jay Risch, Ukraine’s Euromaidan: From Revolutionary Euphoria to the Madness
of War (New York and London: Bloomsbury Academic, 2026). В інтерв’ю, цитованих у цій статті,
використовуються псевдоніми, наведені в цій книжці.
Євромайдан та Антимайдан 154
Український форум: У пошуках центру – між «русским миром» та українським ультранаціоналізмом
Випуск 1/2026: Чи щось пішло не так в Україні?

ваною владою. Історична пам’ять відігравала роль у визначенні цих двох конкуруючих бачень
національної ідентичності. На Євромайдані національні герої, зокрема суперечливі постаті,
шановані українськими ультраправими, стали прийнятними на протестних заходах. Для Ан-
тимайдану українців як націю визначали радянські герої та перемога Радянського Союзу у
Другій світовій війні.
Спочатку хочу зробити кілька застережень щодо Антимайдану. Слід визнати, що Анти-
майдан був менш цілісним і більше залежав від підтримки та керівництва регіональних і
центральних урядовців. Після краху режиму Віктора Януковича 22 лютого 2014 року його
учасники приєдналися до контрпротестів так званої «російської весни». Російські керівни-
ки, спецслужби й військові, а також звичайні громадяни Росії відіграли значну роль у пере-
творенні цього руху на прихильника регіонального сепаратизму. «Російська весна» призвела
до російського вторгнення й анексії Криму, а потім – до військового втручання на Донбасі.
Проте принаймні в перші тижні протести «російської весни» продовжували висловлювати це
інше бачення майбутнього України. Ідея перетворення України на федеративну державу про-
довжувала з’являтися на протестах на підтримку сепаратистських рухів Донбасу. Нова нація,
сформована у вогні революції в Києві, тільки зміцнила переконання учасників Антимайдану
в тому, що вона ворожа до них.
Протести Євромайдану, які почалися 21 листопада 2013 року й поширилися на інші міста,
з самого початку зверталися до політики національної ідентичності. Угода про асоціацію з
Європейським Союзом, переговори щодо якої адміністрація Януковича призупинила, уосо-
блювала гадане повернення України до Європи. «Європа» означала не тільки угоду про вільну
торгівлю, а й запровадження європейських стандартів в українському житті: верховенства
права, обмеження корупції, розширення можливостей малого й середнього бізнесу, подоро-
жей і роботи в Європі та, як гадалося, вищого рівня життя. Тісніші зв’язки з Росією, включно
із вступом до Євразійського митного союзу, майже не пропонували майбутнього. Протесту-
вальники вбачали в цих зв’язках гарантію російського панування над Україною. Після того як
адміністрація Януковича 30 листопада 2013 року розігнала протест у центрі Києва, Євромай-
дан став боротьбою проти авторитарного режиму. Це була битва за майбутнє нації.
Протестний табір на головній площі Києва та протести Євромайдану в інших частинах
України мобілізували підтримку, апелюючи до української національної ідеології. Ця ідео-
логія, яку обстоював табір, що я називатиму українським національно-демократичним, ви-
никла в боротьбі проти комунізму наприкінці 1980-х років. Вона нагадувала інші тенденції у
Східній Європі, де ультраправі об’єдналися з іншими силами й повалили комунізм у регіоні.
4

Ця ідеологія об’єднувала лібералів, консерваторів і представників українських ультраправих.
Вона наголошувала, що нація важливіша за всі інші питання, зокрема клас і гендер. Вона ви-
словлювала опозицію до радянського й російського панування та захищала українську мову й
культуру. Нарешті, українська національна ідеологія проголошувала героями суперечливі по-
статі українського минулого, зокрема Степана Бандеру, лідера Організації українських наці-
оналістів (ОУН), і Романа Шухевича, очільника Української повстанської армії (УПА). Таких
націоналістів, як Бандера та Шухевич, убили радянські органи безпеки після Другої світової
війни. Вони стали мучениками боротьби проти комунізму. Проте цих націоналістів часів Дру-
гої світової заплямували співпраця з Третім Рейхом і причетність до масових убивств євреїв
та поляків. Їхня партизанська боротьба проти радянської влади після війни тероризувала ра-
4 Tom Junes, “Illiberalism in eastern Europe is a legacy of 1989,” openDemocracy, November 20,
2019, https://www.opendemocracy.net/en/can-europe-make-it/illiberalism-eastern-europe-legacy-1989;
Emily Channell-Justice, Without the State: Self-Organization and Political Activism in Ukraine (Toronto:
University of Toronto Press, 2022), 85 – 86; Katherine Verdery, National Ideology under Socialism: Identity
and Cultural Politics in Ceauşescu’s Romania (Berkeley: University of California Press, 1991).
Вільям Джей Ріш155
Український форум: У пошуках центру – між «русским миром» та українським ультранаціоналізмом
Випуск 1/2026: Чи щось пішло не так в Україні?

дянських громадян, включно із самими українцями. Радянська пропаганда ототожнювала такі
рухи з нацизмом, а національні форми самовираження, навіть уживання української мови, у
пізньорадянський період таврували як «бандерівські».
Протести Євромайдану запозичили символи таких націоналістичних організацій воєнного
часу, як ОУН. «Слава Україні! Героям слава!» стало вітанням серед націоналістів ОУН під час
Другої світової війни; націоналісти салютували одне одному на зразок фашистів Муссоліні в
Італії.
5
«Героями» були загиблі члени ОУН. Це гасло поширювалося серед молодих україн-
ських футбольних уболівальників, які перебували під впливом правих груп. На час Євромай-
дану навряд чи протестувальники, особливо молодші, знали первісне значення гасла. Воно
було достатньо загальним, щоб відірватися від свого походження з фашистської доби, проте
залишалося прикладом впливу українських ультраправих на протестну риторику про націю.
Червоно-чорні прапори ОУН часів Другої світової війни з’являлися на мітингах, протестах
і маршах на підтримку Євромайдану. Протести Євромайдану перейняли й інші ультраправі
гасла, що виникли вже в незалежній Україні. «Слава нації! Смерть ворогам!» походило від
ультраправої організації Українська національна асамблея - Українська народна самооборона
(УНА-УНСО). На заходах Євромайдану лунало відверто фашистське гасло, похідне від наці-
онального гімну Німеччини воєнного часу, «Україна – понад усе!». Час від часу на мітингах
Євромайдану лунали зневажливі згадки про етнічних росіян у вигуку «Хто не скаче, той мо-
скаль!». Коли наприкінці січня протести стали насильницькими, ультраправі гасла й символи
набули нового значення. Вони перетворилися на необхідні складники безкомпромісної війни
проти держави. Уже 8 грудня 2013 року активісти Євромайдану, багато з яких належали до
ультраправих, зносили пам’ятники Леніну як ненависні символи радянського минулого. У
міру радикалізації протестів статуї Леніна падали в містах і містечках Центральної України.
Після втечі Януковича з України протестувальники повалили Леніна в таких південних мі-
стах, як Миколаїв і Херсон. Вони обговорювали такі самі дії в Запоріжжі, Харкові та навіть у
Сімферополі в Криму.
На відміну від Євромайдану, Антимайдан висловлював політику ідентичності, яка ствер-
джувала, що Україна – братня нація Росії та Білорусі, а її гадане повернення до Європи – акт
західного втручання в українські справи. Замість демонізувати радянське минуле учасники
Антимайдану приймали його. Георгіївську стрічку, що складалася з оранжевих і чорних смуг,
носили громадяни Росії та України на відзначення радянської перемоги у Другій світовій вій-
ні. Вона була складником політики пам’яті президента Володимира Путіна, яка на початку
2000-х років знаходила відгук в обох націях. Протестувальники й прихильники Антимайдану
позначали свою належність до руху, носячи стрічку на мітингах. Вони розгортали та вистав-
ляли прапори в кольорах георгіївської стрічки. Радянські символи й згадки про перемогу ра-
дянського народу над фашизмом з’явилися на боці Антимайдану після початку насильства
між учасниками Євромайдану та правоохоронцями. Це було видно біля міліцейських барикад
на вулиці Грушевського в Києві, неподалік парламенту. Відео, зняте під час перемир’я між
силами Євромайдану й правоохоронцями 10 лютого 2014 року, показувало дерев’яні дошки,
які бійці спецпідрозділів і «Беркута» перетворили на написи зі свого боку барикад. Один із на-
писів російською говорив: «Спасибо деду за победу!» – про радянську перемогу у Другій сві-
товій війні. Інші написи вказували в бік Євромайдану, називаючи його учасників «мавпами» й
«народженими в муках», натякаючи на психічні розлади або труднощі з навчанням. Того дня
на євромайданівському боці барикад відбувався музичний концерт, покликаний позитивно
вплинути на міліціонерів поблизу. Проте на сцені біля барикад висів прапор ОУН. Ця сцена
5 Grzegorz Rossoliński-Liebe, Stepan Bandera: The Life and Afterlife of a Ukrainian Nationalist.
Fascism, Genocide, and Cult (Stuttgart: ibidem-Verlag, 2014), 179 – 80.
Євромайдан та Антимайдан 156
Український форум: У пошуках центру – між «русским миром» та українським ультранаціоналізмом
Випуск 1/2026: Чи щось пішло не так в Україні?

вказувала на зіткнення двох бачень нації.
6
Усього через кілька днів, 18 лютого, в парку біля
парламенту спалахнула сутичка між протестувальниками Євромайдану, які намагалися натис-
нути на парламент, щоб він обмежив повноваження Януковича, та бійцями спецпідрозділів,
силами «Беркута» й проплаченими учасниками протесту, які перекривали їм шлях. Сили Яну-
ковича перейшли в наступ і жорстоко били всіх на своєму шляху. Один із протестувальників
Євромайдану пригадував, що прихильники Антимайдану, нападаючи на них, називали їх бан-
дерівцями, фашистами й гомосексуалами та погрожували розправитися з ними так, як їхні
діди розправлялися з нацистами та їхніми поплічниками під час Другої світової війни. Зда-
валося, вони були готові не тільки побити, а й убити протестувальників Євромайдану в пар-
ку.
7
Той день, що став початком подій, які я називаю лютневим повстанням, дуже нагадував
громадянську війну – так сказав мені англійською один доброволець Самооборони Майдану.
8

З огляду на роль політики ідентичності в лютневому повстанні можна дійти висновку, що
воно нагадувало громадянську війну, засновану не на етнічних чи мовних відмінностях, а на
питанні, чи має Україна залишатися відданою радянському минулому або стати європейською
державою, вільною від російського впливу.
Після краху режиму Януковича наприкінці лютого 2014 року прихильники Антимайдану
прагнули захистити радянське минуле. Хвиля повалень Леніна переконала їх, що «бандерівці»
йдуть до їхніх міст і містечок, щоб знести Леніна, а потім навіть убивати звичайних громадян,
яких не вважають справжніми українцями. Захист пам’ятників Леніну в таких містах, як Хар-
ків, Запоріжжя й Донецьк, перетворився на майданні протести, що символізували початок так
званої «російської весни». Захист радянських пам’ятників, російської мови, місцевих історій
та ідентичностей, а також федералізація української держави стали мобілізаційними гаслами
таких зібрань Антимайдану. Українські медіа дуже швидко назвали ці мітинги «проросійськи-
ми» або навіть «сепаратистськими», хоча термін «Антимайдан» і далі використовувався щодо
цього відродженого протестного руху. Під час «російської весни» представники ультралівих
та ультраправих зблизилися й прагнули захистити свої громади від нового уряду в Києві.
Десятиліття зусиль місцевих політичних еліт, особливо в Криму та на Донбасі, прищепили
місцевим мешканцям відчуття, що їх оточують українські націонал-демократи, які потурають
ультраправим русофобським рухам і планують ліквідувати робочі місця, закрити підприєм-
ства, заарештовувати й навіть убивати тих, хто розмовляє не тією мовою або ходить не до тієї
церкви. Площі Леніна стали протестними спільнотами, де учасники могли висловлюватися
безладно й агресивно, поширювати неліберальні, антизахідні погляди та теорії змови. У та-
ких містах, як Миколаїв, де Леніна вже прибрали, вони зайняли меморіал десантникам, які
загинули, намагаючись звільнити місто від нацистів під час Другої світової війни. В Одесі
протестувальники Антимайдану зайняли Куликове поле, де місто традиційно проводило захо-
ди пам’яті Другої світової війни.
Символи Другої світової війни під час «російської весни» стали всюдисущими. Увечері
6 квітня 2014 року в Харкові зі звукової системи гриміла класична радянська воєнна пісня
«Вставай, страна огромная!» як сигнал для протестувальників Антимайдану штурмувати й
зайняти будівлю Харківської обласної державної адміністрації, біля якої вони зібралися. Їхні
лідери проголосили народну республіку, що проіснувала зовсім недовго.
9
Подібна символіка
з’явилася в захопленому обласному управлінні СБУ в Луганську, яке стало осередком так
6 Sergei Rulev, “10 02 14 Na fronte zatish’e pered burei,” YouTube, February 10, 2014, https://www.
youtube.com/watch?v=9qXzDXgW9kA (більше недоступне).
7 Богдан, інтерв’ю Українському інституту національної пам’яті, Київ, 23 липня 2014 року.
8 Данило, інтерв’ю авторові, Київ, 22 березня 2014 року.
9 Slava Mavrichev, Facebook, April 6, 2014, https://www.facebook.com/photo.php?fbid=615244795
233170&set=a.483005518457099&type=3&theater.
Вільям Джей Ріш157
Український форум: У пошуках центру – між «русским миром» та українським ультранаціоналізмом
Випуск 1/2026: Чи щось пішло не так в Україні?

званої Луганської народної республіки: 21 квітня 2014 року над його входом висів банер. Він
прирівнював їхній протест до оборони будинку Павлова в Сталінграді. Під час Другої світової
війни Червона армія утримувала цей легендарний житловий будинок шістдесят днів, доки
інші війська не прибули, прорвали облогу, розгромили там німецькі сили та переломили хід
війни, після чого Червона армія просунулася аж до перемоги в Берліні. Для одного місцево-
го блогера луганська СБУ перебувала на передовій контрнаступу «русского мира» на захід
проти нових нацистів. Блогер пригадував, як перед входом до захопленої будівлі СБУ стояв
перед цим банером із захопленням. Він заявив: «Історія твориться на наших очах».
10
Слова
блогера, здавалося, перегукувалися з настроями по інший бік барикад – у протестному таборі
Євромайдану в Києві, де активіст Євромайдану та історик, майбутній керівник української
політики історичної пам’яті, закликав аудиторію YouTube прийти на майдан 8 грудня 2013
року. Він стверджував, що вони «разом творять історію».
11
Сили ультраправих та ультралівих
зблизилися, утворюючи коаліції, які за російської допомоги обстоювали російський націона-
лізм та імперіалізм.
12

Збройні повстання на Донбасі та роль Росії в них стривожили активістів Євромайдану,
яким замість розбудови нового європейського майбутнього України довелося стримувати се-
паратизм, щоб він не розірвав країну. Насильство проти мітингів за єдність України в таких
містах, як Донецьк, і терор озброєних людей проти активістів за єдність України змусили
учасників Євромайдану та їхніх союзників чинити опір. Рухи за єдність України в Миколаєві,
Харкові й Запоріжжі боролися з імовірними сепаратистами. Подібно до того, як прихильники
Антимайдану демонізували їх, називаючи розумово відсталими, гомосексуалами й фашиста-
ми, учасники Євромайдану почали називати своїх противників колорадськими жуками. Коло-
радський жук носить кольори георгіївської стрічки – чорні та оранжеві смуги. Така риторика
не обов’язково породжувала готовність людей убивати одне одного, проте окреслювала дві
спільноти – Антимайдан та Євромайдан, або сили за єдність України, – члени яких відчува-
ли загрозу.
13
Якщо після 2008 року майданні рухи в інших частинах світу використовували
грубу риторику, щоб спрямувати гнів учасників і глузувати з противників, то в Україні такі
мовленнєві акти підривали громадянський націоналізм, який учасники Євромайдану нібито
представляли.
14
Це можна було спостерігати в Одесі 10 квітня 2014 року, коли протестуваль-
ники Євромайдану оточили готель, де перебував союзник Януковича та відомий прихильник
«російської весни». Вони планували закидати його камінням, яйцями й зеленкою. Сили Анти-
майдану намагалися змусити їх піти. «Одеська дружина», воєнізована організація з відверто
російськими імперськими поглядами, протистояла протестувальникам. Один із її учасників
закликав свій бік скандувати російською: «Майданутых на кол! Чтоб Бандера плакал!». Бік
Євромайдану скандував не менш зневажливе звернення до противників російською: «Мы –
Одесса, вы – говно!». Вони вигукували «Чемодан, вокзал, Россия!», вимагаючи, щоб ті за-
лишили країну.
15
2 травня 2014 року сутички між учасниками маршу за єдність України та
10 yadocent, “Ekskliusiv iz doma Luganskogo SBU,” April 21, 2014, https://yadocent.livejournal.
com/563627.html
11 Hromads’kyi sektor Ievromaidanu, “Volodymyr V’iatrovych: Prykhod’ 8 hrudnia
na Maidan!,” YouTube, December 7, 2013, https://www.youtube.com/watch?feature=player_
embedded&v=xCzgXBaWqZM
12 Докладніше про такі розколи серед українських лівих у 2013–2014 роках див.: Volodymyr
Ishchenko, “Left Divergence, Right Convergence: Anarchists, Marxists, and Nationalist Polarization in the
Ukrainian Conflict, 2013 – 2014.” Globalizations, 17, no. 5 (2020): 820 – 39.
13 Deborah A. Jones, “The Fascist and the Potato Beetle: Patriotic Chronotopes and Dehumanizing
Language in the Ukraine Conflict.” American Ethnologist, 50, no. 1 (February 2023): 30 – 42.
14 Gerbaudo, The Mask and the Flag, 82 – 83.
15 Anna Dombrovskaia, “Boinia v Odesse i pobeg Tsareva 10 aprelia. 18+,” YouTube, April 20, 2014,
Євромайдан та Антимайдан 158
Український форум: У пошуках центру – між «русским миром» та українським ультранаціоналізмом
Випуск 1/2026: Чи щось пішло не так в Україні?

силами Антимайдану призвели до загибелі десятків учасників Антимайдану в Будинку проф-
спілок, що височів над їхнім протестним табором. Багато з них померли від отруєння димом.
Дехто обгорів до невпізнання. Прихильники Євромайдану святкували поразку потенційних
сепаратистів. Один політик назвав протестувальників Антимайдану «полчищами колорад-
ських жуків», які напали першими й заслуговували на ліквідацію.
16
У день смертельних сути-
чок один український політолог написав у Facebook: «Коли я був маленький, дідусь на городі
вчив мене збирати колорадських жуків у банку, а потім підпалювати її».
17

Політика ідентичності українського Євромайдану й Антимайдану допомагала вибудову-
вати протести та мітинги на громадських площах, які промовляли від імені людей, ніким не
представлених. У перші тижні Євромайдану видовище сотень тисяч людей, які сходилися до
центру Києва та проголошували народження революції, надихало відвідувачів – не тільки
американських сенаторів Джона Маккейна та Кріса Мерфі, а й мене. Проте у такої поста-
новки революції були свої недоліки. Зосередившись на національній ідентичності, Євромай-
дан не зміг залучити звичайних робітників та бідні верстви, які вимагали розв’язання своїх
соціально-економічних проблем.
18
Здавалося, протестувальники представляють всю націю,
але насправді активісти Євромайдану, часто ультраправі, виганяли лівих з майдану, не даючи
обговорювати ці проблеми. Після падіння режиму Януковича Антимайдан, здавалося, обі-
цяв революцію знедоленим у депресивних центрах вугільної, металургійної та інших галузей
промисловості. Проте політика національної ідентичності, а саме російський націоналізм та
російський імперіалізм, зрештою привласнила цей рух. Унаслідок революції Євромайдану,
що принесла Україні зміну режиму, українці стали більш, а не менш розділеними. Тільки
російські вторгнення в Україну – спочатку 2014-го, а потім 2022 року – об’єднали їх. Вийти
на майдан, щоб урятувати націю, було шляхетним і гідним захоплення вчинком. Учасники
відчували, що разом творять історію. Проте ця історія принесла непередбачені трагедію та
кровопролиття, як видно з нинішньої війни проти російської військової агресії.
https://www.youtube.com/watch?v=iMD-tp1ssWY. Відеозаписи цих подій, зібрані з різних джерел, див.
на YouTube-каналі проросійського активіста Дениса Артем’єва: https://www.youtube.com/@user-
mj1oq3di5y.
16
Леся Оробець, Facebook, 2 травня 2014 року, https://www.facebook.com/lesyaorobets/posts/pfbid02U2dYT
45RV3waR4EFXnSz4L3yD6wKXs2AJajUDxr4Nfb3E5ZgyhJs5R5Z88LpwKt1l.
17 Ім’я автора допису тут не розголошується. Свого часу допис викликав бурхливу реакцію серед
дослідників України, і автор невдовзі його видалив.
18 Volodymyr Ishchenko, “Insufficiently Diverse: The Problem of Nonviolent Leverage and Radicalization of
Ukraine’s Maidan Uprising.” Journal of Eurasian Studies 11, no. 2 (2020): 201–15.
Вільям Джей Ріш159
Український форум: У пошуках центру – між «русским миром» та українським ультранаціоналізмом
Випуск 1/2026: Чи щось пішло не так в Україні?